Перейти до основного вмісту

Деркачі наприкінці епохи НЕПу (1926-1927): Остап Вишня шокований корупцією у Деркачах, а Петро Лісовий пише про нелюбов до комуністів у рідному селі

Загальноукраїнська газета "Вісті Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету", що виходила у столиці УСРР - Харкові, іноді містить цікаві матеріали про село Деркачі. Вони відображають настрої та повсякденне життя деркачівців наприкінці епохи Нової економічної політики (1926-1927). Серед журналістів, що писали про Деркачі, були, зокрема, Остап Вишня та Петро Лісовий - популярний радянський журналіст, народжений у Деркачах.


"Деркачі" деруть, аж плачі беруть

"Вісті ВУЦВК" від 23 грудня 1926 р. містить фельєтон Остапа Вишні "Деркачі деруть, аж плачі беруть". У ньому класик української сатири із здивуванням пише про численні скарги жителів столичного передмістя - села Деркачі на місцеву владу. Скаржаться на всіх: районний виконком, селищну раду, начальника міліції, політосвіту...


- А голова, кажуть, нашого РВК з добром народнім негаразд поводиться. Було в Деркачах чимало будинків, що їх покидало свого часу деркачівське панство. Перейшли ті будинки до РВК. І що ж РВК зробив...Багато попродав, щоб місцевий бюджет поповнити.Багато на дрова порозбирав...А деякі з них подарував своєю начальницькою рукою знайомим своїм.


Також деркачівці скаржаться, що їм забороняють співати пісні автора "Щедрика" Миколи Леонтовича:
Зав політосвіти в Деркачах Реут забороняє співати на концертах Лисенкові: "Б'ють пороги" і Леонтовичове: "Заплакали галичанки".- Переробіть, - каже, їх у пролетарському дусі!!


Фельєтон Остапа Вишні "Деркачі деруть, аж плачі беруть" у газеті "Вісті ВУЦВК" від 23 грудня 1926 р.




Остап Вишня

"Деркачі" деруть, аж плачі беруть

"Деркачі" - село... Власне передмістя Харківське. 13 верстов усього від столиці.
Чого воно "Деркачами" зветься? Не знаю. Мабуть там колись табунами деркачі плодились...
Так оці самі Деркачі "задрали"...
Та так жалісно "задрали", що сльози в нас на очах забреніли...

"Деруть":
- Непорядки в нас! "Обратіть уніманіє"...
І росповідають Деркачі, які такі в них непорядки.
Та голосно так:
- А голова, кажуть, нашого РВК з добром народнім негаразд поводиться. Було в Деркачах чимало будинків, що їх покидало свого часу деркачівське панство. Перейшли ті будинки до РВК. І що ж РВК зробив...
Багато попродав, щоб місцевий бюджет поповнити.
Багато на дрова порозбирав...
А деякі з них подарував своєю начальницькою рукою знайомим своїм.

Була серед села дача Ломанова. Добрий будинок і великий садок. Хотіли селяне ту дачу під клуб узяти.
Не вийшло селянське хотіння...
Звелів голова РВК розібрати паркан круг тої садиби, вирубати садок, а садибу віддав секретареві сільради Омельченкові.
- На, мовляв, - та знай мою добрість...
Кам'яницю віддав якомусь Панасові Д. Пройдисвітові, - як нам із Деркачів пишуть.
Велику кам'яницю Абаби продав якійсь приватній людині.

А терармійців нема де розташовувати.
Поростикували їх по селянських хатах, - та ще так, що до селянина, що має семеро дітей і тулиться з ними в одній хатині, - прислали 8 душ терармійців. Сплять ті терармійці серед хати на соломі, курять. Зайнялася солома, вигоріло в селянина в хаті все його начиння.

Пішов той селянин до голови:
- Бачите, що нароблено. Як мені бути?
Ніякої на це уваги.
Ремствують селяне на таке головування.
...

"Деруть" Деркачі й на свого начальника міліції.
Чудний якийсь у них начальник.
Зайнялася у селянина Бугая хата. Сторож, що був біля церкви побачивши пожежу, до дзвінниці й - 
- Бам! Бам! Бам!
А на другий день начальник міліції сторожа - в холодну:
- Не бамкай без мого дозволу, бо я тебе бамкну! Хай горить!
Тепер сторож запитує сільраду:
- Як горітиме хто, що мені робить?
Любить, очевидно, пожежі начальник Деркачівської міліції... Любить їх і нарслідчий деркачівський Бондаренко.
12 грудня у селянина Колісниченка зайнялася хата. Пожежна команда хотіла виїхати гасити пожежу.
Нач-к міліції і слідчий Бондаренко заборонили команді виїздити на пожежу:
- У нас, кажуть, - є відомості, що вже гасне!
А воно, крім хати, згоріло ще й сіно в сусіди.
...

"Деруть" Деркачі і на свою політосвіту. Зав політосвіти в Деркачах Реут забороняє співати на концертах Лисенкові: "Б'ють пороги" і Леонтовичове: "Заплакали галичанки".
- Переробіть, - каже, їх у пролетарському дусі!
Переробіть... А як саме, - не каже...
...

А вже найбільшого рекорду досягли деркачівські начальники в справі райагронома свого Пушкарьова. Звільнити його хотіли.
Не знаємо чи заслуговував він на таку кару, чи ні... Його на посаді залишили... Але як залишили?! Читайте постанову Деркачівського КРК в цій справі... Ось вона. Літерально.

Ухвалили:
"Приймаючи на увагу 23 роки роботи Пушкарьова в районі, а також відсутність постоянного кадру фахівців при Деркачівському Р.З.В., що гальмує роботу взагалі (Хто гальмує? Р.З.В.О.В.) КРК находе необхідним залишити на посаді агронома. Тов. Пушкарьову зробити попередження, щоб в майбутньому краще відносився до своєї роботи та вийшов з с.-г. артілі та залишив проведення роботи в сільсько-господарській та потреб. кооперації, наприклад Р.З.В. ревізія, ріжні засідання зазначених т-в та інше, та взагалі не углублятися в роботу громадських організацій, які віднімають багато часу на проведення цих робіт.["]

Отакі!
Ми тут б'ємося про втягнення в громадську роботу агрономів і взагалі сільську трудову інтелігенцію, а деркачівці:
- Куди? Кинь!
Охо-хо-хо!
...
"Деруть" Деркачі!
Та почує ж хтось!


Цікаво, що на цей матеріал Остапа Вишні було отримано відповідь від Окружної прокуратури. У "Вістях ВУЦВК" від 19 січня 1927 р.: "Харківський Окрпрокурор та прокуратура республіки повідомляють, що ними вжито відповідних заходів до розслідування зазначених справ судово-слідчими органами". Чи вдалося притягнути недбалих деркачівських начальників до відповідальності? Історія про це мовчить...
Фрагмент газети "Вісті ВУЦВК" від 19 січня 1927 із відгуком прокуратури на статтю О.Вишні "Деркачі деруть, аж плачі беруть"




Деркачі воюють


Петро Лісовий (справжнє ім'я Петро Свашенко) - найвідоміший журналіст з народжених у Деркачах. Єдиний деркачівець, що жив у харківському літературному будинку "Слово". З 1929 р. був заступником редактора однієї з найбільших радянських газет ("Вісті ВУЦВК").

Ця публікація у "Вістях" відображає настрої деяких деркачівців на початку 1927 року: "Комуністів переб'ють.. Так їм сукиним синам і треба".

У першій частині статті Петро Лісовий із сарказмом розповідає про обстановку у рідних Деркачах.

Деркачівська баба Палажка передавала деркачівській бабі Парасці на базарі на вухо, але так, щоб чули й усі інші перекупки, що комуністів обовязково вибють усіх.
Баба Параска на це відповіла:
— Так їм, сукиним синам, і треба...
"Деркачі воюють". Публікація Петра Лісового у газеті "Вісті ВУЦВК" від 30 січня 1927 р.
У той же час деркачівці переказують один одному плітки про війну, що наближається до села:
Деркачівці, по-перше, вже здали Севастополь Еспанцям (?).
Деркачівці, по-друге, збираються віддати полякам Київ ("От-от, цими днями впаде!")


Друга частина є сатиричною відповіддю землякам, які "бажають загибелі комуністів":
- Ходім дивиться, як бог пряже комуністів!..Ідите. Корогви блищать, з кадил дим піднімається, півча реве (привіт Платонові Шуліці!), а перед Райвиконкомом т. Муреченко під небесним вогнем корчиться.Весело!...




Деркачі воюють

Редакція одержала з місць кілька листів про те, що хтось розпускає по селах уперті чутки про війну. А один дописувач так прямо запитує редакцію: "Скажіть, чи йде вже війна, чи ні?".

Що на таке запитання відповісти ?

Сказать би, що ми тут у Харкові ще нікому війни не оголошували, так не повірять. Скажуть, що ми обдурюємо. Сказать, що війна й справді йде, значить, сказати неправду, бо ніякої війни ми ще ні з ким не ведемо...

Он Деркачі (велике село, всього за 12 верстов від Харкова) краще розвязали питання про війну. Вони вже воюють...

Ми тут сидимо у Харкові і спокійненько готуємось собі до перевиборів рад. Спокійно, очевидно, готується до них і Деркачівський Райвиконком і зовсім не підозріває в деркачівських громадянах такої войовничости.

А вони-ж воюють, аж гай гуде. Гармати у них стріляють, аероплани літають пятьсот тисяч поляків і румунів перейшли кордон і нищать до ноги комуністів і незаможників, комуненят і комнезаможенят.

Словом — війна в повному розгарі. Ми маємо вже й воєнний бюлетень з фронту за останні три дні, звичайно — устний.

Деркачівці, по-перше, вже здали Севастополь Еспанцям (?).

Деркачівці, по-друге, збираються віддати полякам Київ ("От-от, цими днями впаде!").

Деркачівська баба Палажха передавала деркачівській бабі Парасці на базарі на вухо, але так, щоб чули й усі інші перекупки, що комуністів обовязково вибють усіх.

Баба Параска на це відповіла:

— Так їм, сукиним синам, і треба...

По-третє, маємо такі відомости: Заходить баба до хати. Дивиться, ікон нема.

— ВИ комуністи? — питає.

— Комуністи...

— Так вас оце будемо вибивати. Вас і незаможників !

— За що?

— Та за те, що ви комуністи й незаможники. 

— А хто ж буде вибивати?

— Як хто ? Війна ! Війна-ж он іде. У нас усі про це говорять !...

— Оце лиха година ! А ми й не знаємо. А хто-ж це каже?..

— Та хто-ж там? Он баба Параска... Та ще баба Малажка.. Та Клим. Та Герасим— Та Яшко... Та всі кажуть !

Ну, товариші, деркачівські комуністи й незаможники, значить і, справді, на вас погибель надходить. Покиньте ви готуватись до перевиборів рад та тікайте краще до нас у Харків. Хай Деркачі дістануться ворогам, а ми вже якось тут у Харкові разом будемо одбиватися. Тут і Григорій Іванович Петровський і Влас Яковлевич Чубар, і ще кой-хто є. Може й одіб'ємось якось спільними силами. А коли вже загибати прийметься, то краще разом. А не так, щоб як ті татари, лежачих нас брали...

***

А в тім жарти жартами, а щось серйозне треба сказати.
Кому ото корисно такі чутки розпускати?
Відповідь проста. Перед виборами рад глитайня й крамарі пускають провокаційні чутки, щоб тим самим залякати легкодухих і затуркати темних.

В передвиборчій роботі треба ясно й просто роз'яснити, звідки ці чутки йдуть і кому вони корисні.
Без відповіді ці чутки залишати не можна.
Що буржуазія нас не любить, - то це правда.
Що вона готова нас втопити в ложці води, - то це теж правда.
Що вона весь час точить на нас зуби, - то це так само нам відомо.
Але від цього до війни ще дуже й дуже далеко-о-о!..

Бо в буржуазії трохи руки проти нас закороткі. Бо у неї ті руки трошки звязані. Бо в буржуазних країнах є робітники, що не хочуть воювати з робітниками та селянами радянських республік.

Але чи виключена небезпека війни проти нас? - Ні, не виключена.
Чи можлива війна капіталістів проти нас?
- Можлива.
Радянська влада ніколи цього від трудящих не ховала. Вона робітникам і селянам говорила:
-Зміцняйте Червону армію! Підносьте народне господарство! Бо рано чи пізно, а нам прийдеться биться з капіталістами, банкірами, поміщиками!.. Так щоб ми були дужі, щоб ми були сильні!...
От що більшовицька партія про війну говорить, говорила й говоритиме.

Але війни ми не хочемо. І починати війни не будемо. Ми хочемо миру. І за цей мир ми будемо боротись. Прикладатимемо до того всіх зусиль.

І коли вже ото деркачівцям, а до того ще й моїм землякам, так приспічило воювати, то я дам їм хорошу пораду.

Як що вони ото бажають загибелі комуністів, хай наймуть попів на чолі з Павлом Лобковським (бо ловко кажуть служить) і відправлять молебня і хай попросять бога небесного на "большевиків одоленія" і "победу поміщикам, капіталістам, урядникам і становим даруя", бо, очевидно, вони, земляки, мої вже Хряпала забули.

Може "господь милосердний" й змилується і без поляків пошле на комуністів і незаможників дощ сірчаний і вони згорять, як згоріли колись нечестиві Содом і Гомора.

Так воно буде й дешевше, й безпечніше, а, головне дивовизії скільки!
- Гарасиме!
- Га!
- Ходім дивиться, як бог пряже комуністів!..
Ідите. Корогви блищать, з кадил дим піднімається, півча реве (привіт Платонові Шуліці!), а перед Райвиконкомом т. Муреченко під небесним вогнем корчиться.
Весело!...
Так от серйозно кажу:
- Спробуйте отак!.. Що вам коштує?..

П.Лісовий


Цікаво також, що перша частина цієї статті Петра Лісового була передрукована у львівській газеті "Діло" у числі №56 від 13 березня 1927 року

Фрагмент передрукованої статті П.Лісового у газеті "Діло" (№56, Львів, 13.03.1927)

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як місто Деркачі стало посёлком Дергачи: історія перейменування, якого не було (ОНОВЛЕНО)

Історичний міф про перейменування Деркачів у Дергачі поширювався десятиліттями. Енциклопедичні видання, наприклад "Історія міст і сіл Української РСР", вказують на початку статті так: "Дергачі (до 1943 року — Деркачі)". Те ж саме переписують у Вікіпедії.  Краєзнавець Ростислав Рибальченко у книжці "Дергачі - містечко на Лопані, на великому шляху, на Слобожанщині" зазначає: "...одразу після повернення радянської влади Деркачі вже офіційно перейменовано на Дергачі..."
Однак у жодному джерелі ви не знайдете відповіді на питання "ХТО перейменував Дергачі?"
Бо, насправді, ніякого офіційного перейменування Деркачів у Дергачі у 1943 році не було.

Деркачі під німецькою окупацією: органи влади

Німецька окупації Деркачів тривала близько 630 днів: з 21 жовтня 1941 р. по 13 серпня 1943 р. із перервою 13 лютого - 10 березня (під час подій Третьої битви за Харків).  
Останнім часом увагу істориків, які досліджують цей період, привертають не лише події військових баталій (тактичні схеми, рух і взаємодія підрозділів), але й життя пересічної людини в умовах окупації: її побут, взаємодія з фактичною владою.
Діяльність місцевих органів влади у зоні німецького військового управління  також стає темою вивчення. Однак ці дослідження здебільшого стосуються великих міст. Наприклад, найбільш ґрунтовним дослідженням, що відображає діяльність підокупаційної влади міста Харкова, є робота А.В. Скоробогатова "Харків у часи німецької окупації (1941 – 1943)".
Незважаючи на те, що минуло більше 70 років від подій німецької окупації Харківщини, деякі обставини цього історичного періоду все одно є недостатньо розкритими, що сприяє поширенню різноманітних вигадок та історичних міфів. Як пр…

Хроніки Голодомору у Деркачах (1932). Деркачівська сільрада відмовляється повернути майно селянам: "Заяву залишити без наслідків..."

Перед нами документ, що розкриває участь Деркачівської селищної ради у сумних подіях Голодомору 1932-1933 років.

У вівторок 9 серпня 1932 року засідання так званого "активу" Деркачівської сільради розглядало заяви 10-ти деркачівців. Серед присутніх на засіданні був також представник Харківської міськради Васільєв.

У своїх заявах деркачівці прохали не відбирати майно за невиконання хлібозаготівлі.

За результатами розгляду всі заяви селян були відкинуті з формулювуваннями: "заяву залишити без наслідків",  "господарство  вважати за куркульське", "репресій до господарства не застосовувалось", "тверде завдання було наведено вірно".